Табула раса

Привіт. Ти тут? Впав, забився? Лиш тільки ми з тобою. І більше нічого спільного з цим світом. Чиста дошка лиш показує правду. Рвані рани наче помахи пензлем зкрапують у затінок чистого подиху. А ти плачеш. І я з тобою. Лиш ми двоє знаємо чого нам це коштує. Замість очей залишились троянди. Їхні колючі стовбури впинаються нам в зацепенілу пам'ять. На них розп'яттям висять мрії, такі недоступні та незрозумілі іншим. Лиш я тебе захищу. Лише на мене можна глянути відкритим поглядом, без страху страти наших переконань. Лише двоє ми переживемо холод становлення нової прерії. Ти її чекаєш? Я теж. Ти бажаєш? Я підтримую. Ти говориш, я витримую удари.
Крик!!! Захлинається наш привид, тоне у піску подрібнених кісток. Він плаче з нами. Сидить, трясеця, страх сидить на плечах. Ми його вже втратили. Перейшли лінію. Далі лиш велич.