Депресія

Купа паперу в голові висить. Гидкі гроші. Аплікації палатки шамана затерлись, втікли просторові символи дороги у акваград, полетіли у вирій каракаті вимисли псевдореальності. Труна. Важка плита із листя дерева варана трощить найменші точки віштовхування. Втома. Жахлива втома. Пекельна втома. Загнаний у свої сіті собою ж. Це того не коштувало. Ці пустоші завалені пустотними речами. А тут могло бути один з найпрекрасніших світів. Рветься матерія зіткана з домислів переконань. Вложені смерчі засмоктують на виворіт. Палонітис рости у магматичних спорудах недодуманої правди.
Вище. Ні не достатньо. Ще вище!!! Вверх, туди де край. Мало! Більше. Чорна дірка смокче ще. Голод при ситості вимагає надприродних істоків. Змісту нема. Немає і незмісту. Лиш тунель збудований мраморними солдатами метаморфозної самотності. Ви ще не можете країти себе за пороки пророків. Лиш ми тривалі мчащі гончі.
Збудуємо свинцевий ріг поруки
Здебільш рудою вартою поночі
Дай нам свої думки спокути
Заний, втічи, повзи, від капель порчі
І будь насінням брами скутий
Парча стускніє, рани зкровоточать
Лиш так ти кволий і проклятий
у пятий раз зібьєш стіну предтечі.

Я був колись, тепер немає
Ні крові ні тимбільше болю
Лиш серце проволока крає
Жадає непролиту волю.
І знов проблеми градом валять Трою
І знов іду я колотой травою.
І знов не дам я демонові бою.
І знов. Ти тут? Бери і душу мою.