Депресія

Купа паперу в голові висить. Гидкі гроші. Аплікації палатки шамана затерлись, втікли просторові символи дороги у акваград, полетіли у вирій каракаті вимисли псевдореальності. Труна. Важка плита із листя дерева варана трощить найменші точки віштовхування. Втома. Жахлива втома. Пекельна втома. Загнаний у свої сіті собою ж. Це того не коштувало. Ці пустоші завалені пустотними речами. А тут могло бути один з найпрекрасніших світів. Рветься матерія зіткана з домислів переконань. Вложені смерчі засмоктують на виворіт. Палонітис рости у магматичних спорудах недодуманої правди.
Вище. Ні не достатньо. Ще вище!!! Вверх, туди де край. Мало! Більше. Чорна дірка смокче ще. Голод при ситості вимагає надприродних істоків. Змісту нема. Немає і незмісту. Лиш тунель збудований мраморними солдатами метаморфозної самотності. Ви ще не можете країти себе за пороки пророків. Лиш ми тривалі мчащі гончі.
Збудуємо свинцевий ріг поруки
Здебільш рудою вартою поночі
Дай нам свої думки спокути
Заний, втічи, повзи, від капель порчі
І будь насінням брами скутий
Парча стускніє, рани зкровоточать
Лиш так ти кволий і проклятий
у пятий раз зібьєш стіну предтечі.

Я був колись, тепер немає
Ні крові ні тимбільше болю
Лиш серце проволока крає
Жадає непролиту волю.
І знов проблеми градом валять Трою
І знов іду я колотой травою.
І знов не дам я демонові бою.
І знов. Ти тут? Бери і душу мою.

Табула раса

Привіт. Ти тут? Впав, забився? Лиш тільки ми з тобою. І більше нічого спільного з цим світом. Чиста дошка лиш показує правду. Рвані рани наче помахи пензлем зкрапують у затінок чистого подиху. А ти плачеш. І я з тобою. Лиш ми двоє знаємо чого нам це коштує. Замість очей залишились троянди. Їхні колючі стовбури впинаються нам в зацепенілу пам'ять. На них розп'яттям висять мрії, такі недоступні та незрозумілі іншим. Лиш я тебе захищу. Лише на мене можна глянути відкритим поглядом, без страху страти наших переконань. Лише двоє ми переживемо холод становлення нової прерії. Ти її чекаєш? Я теж. Ти бажаєш? Я підтримую. Ти говориш, я витримую удари.
Крик!!! Захлинається наш привид, тоне у піску подрібнених кісток. Він плаче з нами. Сидить, трясеця, страх сидить на плечах. Ми його вже втратили. Перейшли лінію. Далі лиш велич.

Психологічна гра.

Заввишкі з тіло. Розум накаленний до інферно. Забутись, спитись не проблема, але не обов'язково. Закумарив простір несумісності збридлого буття прогресу. Зіткнути мозковий портал. Ладан, мир, запах воску і спів світла в резонансі з енергією. Створюється відчуття ейфорії. Спасен той хто замислився. Очистився той хто забув. Оратанія піднімається з вічного забуття. Неповорітка мимолітність події знову спіткає невдача видящого. Колізія касти назавжди зальє піч смолою і востане буря емоційного спалаху у віддаленій монотонній свідомості права.
Політ припинеться. Забудеться страх. Проділ земляного духа знову стікатиме додолу. Період вогняного фенікса стліє привидом самотності. Все тлумачення сьогодення відбиває суть пташиного погляду. Муки...... СТрашні мукі без болю. Нерозуміння дійства і наслідку кидає в зубожіння шляху кривди та розуміння. лусне похабність глухого. сліпий попросить простору для спеки мордеру. Німий зависне у камінні. зубожілість розуму розтрощить суфій поруки.
Світанок. Прохолода. Рожевий мрак запеленить востаннє варту переживань. Зайде заблудший, прилетить знайшовший, завиє самостріл. Минуле забути колихаючись у просторі-часі залюбки зрозуміє нетрилитий вершник бідності та спокою. Плин часу. Оратанія. Вассал Алліманської імперії. Спокій похилої бурі вражає. Сон........ Переродження водбулось. Нова.