Почалося

"Вань, глянь сервак подешевший під актів діректорі до щтуки баксів." Ось шо зараз керує моїм пиздацьким (колись) життям. Залізо, бакси, клієнти уйопки (я напєвно і сам такий). Троха задовбує вже рік працюю з одним вихідним в тиждень. Більше половини свят за робочим місцем. Новорічний вечір на роботі, потім другого числа знову....

Фатить нити. На могилі відпочину. Після смерті. Ось кого я насправді не боюсь. Смерть завжди поруч. Вона повсюду. І там і тут. Вона зникає тільки тоді, коли приходить. Колись яку радість доставляло лазання по деревам, заводам, закинутим залізницям. В цьому ділі мені навіть друзів не треба було (їх в дитинстві в мене взагалі не було). Все життя пролітало з захватом. На одному подисі. Купа ємоцій, сама найменша дрібниця створювала стан ейфорії. Був бідним, але щастливим. Думав куплю соб імішок снікерсів і буду щастливий... Нікуя подібного. Гроші - це хвороба на тілі людської історії. Щастя від них хитке, тьмяне, швидкоплинне, а проблеми від них.... душі і тіла знищує.
Півтора року назад проходив тест люшара. Зо тридцять висновків: втома від вимушеної бездіяльності. Зараз просто втома від притупленого відчуття реальності і надмірного робочого графіку. Воно все якось так... Або все чорне або біле. Сірого дуже мало. Або я його не помічаю. Пиздацько би зара було б десь на мальдіви метнутись. Валяїшся під пальмою, чешеш голову від удару впавшого кокоса. Ось і знову ці млядські гроші. Накол їх! палити.
Як цей млядській ноут мене заіпав. Нє чувак.... Не застрелюсь. На зло млядь.